Человек и Вселенная ( продолжение темы.....)

Автор

Тема: Человек и Вселенная ( продолжение темы.....) ( 1 2 3 4 ..... 89 90 91 92 93)

Sandig0
<*)))><
сообщений: 138

отправлено 12-12-2004 18:02

Админы, удалите пож. дубль.

ap0st0L
<*)))))))><
сообщений: 1414

отправлено 12-12-2004 19:29

Ну вы тут и понаписали.

В нашем мире, проекций бывает три, а также след проекции. То есть последовательность проекций при перемещении тела во времени. Это бывает интересно, если проекции становятся не только прямоугольными, но и в произвольно взятой тройке векторов с правосторонним или левосторонним вращением или без него - это Ты упёрся сам в себя, и бъёшся сам об себя самим собой. Доказать ничего не возможно, а ВОСПРИНЯТЬ возможно ВСЁ.

Владмир
<*)><
сообщений: 35

отправлено 12-12-2004 20:24

/Доказать ничего не возможно, а ВОСПРИНЯТЬ возможно ВСЁ./
Неучам не доказывают, их учат, в том числе и тому, что доказано до них, а если они не учатся, так русская пословица говорит "Горбатого могила, исправит!". Ах, эти пословицы и поговорки. Тысячи лет проходят, люди меняются, одни рождаются, другие, умирают, а пословицы, живут. Это не секрет. «И вообще, учебник, это свет.» (глупая песня, сразу, видно, не для неучей). Интересно, что, знание бывает разным и его, знания, постоянно не хватает и, чем больше, человек познает, тем больше он понимает, что его знания о мире сем, малы, а перспектива, развития, ужасающе велика и безмерна. Это не для вас.
Замечено также, что глупость поражающе постоянная величина и безмерно велика, а величие это Истина ибо нет ничего выше истины. Вы велики, стало быть, Истина – это для вас! Больше того, Истина - это Вы. Нам, далеко до вас.

Аопстол
<*))))><
сообщений: 275

отправлено 12-12-2004 20:33

Интересно, что, знание бывает разным и его, знания, постоянно не хватает и, чем больше, человек познает, тем больше он понимает, что его знания о мире сем, малы, а перспектива, развития, ужасающе велика и безмерна. Это не для вас. - Абсолютно Верно Подмечено. Только Это Для МЕНЯ. А вот когда ВЫ ОСОЗНАЕТЕ, что ЭТО УЖЕ не для ВАС, тогда Вы сможете понять, что ЭТО для ВАС и только для ВАС.

Владмир
<*)><
сообщений: 35

отправлено 12-12-2004 20:45

«=> Я не могу отвечать от имени церкви, т.к. мой внутренний мир несколько отличается от общепринятого. На это есть причины. Отвечу словами Митрополита Антония Сурожского : - Слово Божие — не магическое действие….»

Для Sandig0Sandig0.
Видел «вычитку» в соборах раскольниками от церкви, хотя епархия ее, «вычитку», не признает, но раскольники видно и в епархии, имеются. Как же вы, смеете без сана, самовольно, читать от имени святых веры да еще "вычитывать" на публичном форуме? Вера имеет своих защитников, а волонтеры, изгоняются так же, как и расстриги.
Для справки.
Вычитка. - Практика изгнания злых духов существует и в Православной Церкви. Так, например, Чин изгнания беса можно найти в Требнике (Евхологион), изданном митрополитом Киевском Петром Могилой в 1646 г. Применяется, для изгнания «бесов» молитвами, чтением святого писания и изречений великих святых, которые, как предполагается, знает бес, примет читающего молитвы. За святого, и уйдет из тела грешника. Аналогично проводят подобные ритуалы и католики, у них, называются они «экзорцизм» - существующая в различных религиях практика изгнания злых духов из одержимого с помощью заклинаний, молитв и обрядовых действий.
Но, чтобы ЭТО делали на публичных форумах, да еще, посвященных общей тематике развития человеческой цивилизации и в теме о человеке во вселенной, впервые. Может приняты, новые методы «вычитки» - «экзорцизма» совершенно не имеющими сана - "энтузиастами", вы (мы наблюдаем, впервые. Несомненно, подобная практика изгонять злых духов через Интернет уже не нова, но все же любопытно, где живут в системе связи через спутниковую систему, злые духи? А? Что скажет на эту тему, ваш внутренний мир?

Аопстол
<*))))><
сообщений: 275

отправлено 12-12-2004 20:47

Проблема Владмира - Цель

Владмир
<*)><
сообщений: 35

отправлено 12-12-2004 21:08

/"Проблема Владмира - Цель"/ - "тирада" участника по кличке "Апостол" (логин по нашему - кличка).
Проблема - Сложный теоретический или практический вопрос, требующий решения, исследования.
Цель - 1. Место, в которое хотят попасть при стрельбе. 2. То, к чему стремятся, чего хотят достичь.
Тире означает слово "это".
Подставим словам, их значения.
1. Сложный вопрос, "это" место, в которое хотят попасть при стрельбе.
2. Сложный вопрос, "это" то, к чему стремятся.
3. Сложный вопрос, "это" то, чего хотят достить.
Вопрос не может быть местом. К вопросу нельзя стремиться. Вопроса нельзя достичь. ВОПРОСЫ ЗАДАЮТ.
Не пишите глупостей. Учитесь знанию, в данном случае русскому языку.

Аопстол
<*))))><
сообщений: 275

отправлено 12-12-2004 21:26

А это способ, которым Владмир пытается РЕШИТЬ проблему

и ПОНЯТЬ цель

Asecurity
<*))))))><
сообщений: 604

отправлено 12-12-2004 22:54

Владмир, славяне были сильные телом и душой человеки с голубыми глазами и светлыми волосами. Это первые славяне до оваряживания.
Может быть, стирание истории и уничтожение первославян это следствие очередного раунда войны, причем не в пользу Светлых? Я сейчас покоя не нахожу, задели вы меня за живое...
Может, первославяне верили в Единого Бога, и Процесс пошел весьма успешно, не так как у евреев и Темные решили приложить все усилия, чтобы закрыть Лавочку?
Если у первославян были распространены черномагические ритуалы жертвоприношений, почему они были голубоглазые и светловолосые- это не сходится!, а Папе Римскому удобнее всего было списать "издержки" крестового похода на ритуалы заклания, но никто не слышал таких объяснений! Поэтому "ритуалы" начались после "раздробления" Единого Бога введением вируса "разделяй и властвуй", затем идолы, "ритуалы", "кровь".
И церковь Христова на земле была поражена сразу после построения первого христианского храма, даже времени чтоб Опериться не дали.
Там, за двести лет до Рождества Христова на славянской земле времени что-то есть. Апостол, попробуй посмотреть туда, если увидишь, напиши на email.
Я знаю двух Великих Воинов Света, отдавших свои Жизни за спасение Человека-это Тутанхамон и Христос и может был еще Третий, один Святой или целый народ святых!
Вечная Светлая Память!
Вспомню я Молитву за невинно убиенных...

Апостол
<*))))><
сообщений: 275

отправлено 12-12-2004 23:13

Одно скажу, и не первый буду:

...И оторвались они от корней своих, и перестали осознавать своё Единство.
И отвернулись они от Божьего Света, и стали внимать тем, кто лишь толковал слово Его.
И тогда сила их обернулась жестокостью, а слава тщеславием...

Апостол
<*))))><
сообщений: 275

отправлено 12-12-2004 23:36

Хотите на "вскидку". Для всех.

Предсказали приход Мессии, не только Евреи, но и Славяне. И не первые были. Только ОН пришёл и сказал "БАНАЛЬНОСТЬ". Вот и вся БЕДА. Понимаете - нет?

Без осознания ИСТИНА - БАНАЛЬНА. При осознании БАНАЛЬНОСТЬ - ИСТИННА. Куда проще? Зачем искать ВОВНЕ?

Я это вижу как сейчас. Кругом ожидание. Ожидание. Ожидание.

Потом приход. Ну что там? Вроде Он. А вроде не он. Ну что там. Ну как. Ну чего. А никто не меняется. ВСЕ ЖДУТ. Новостей. А что в новостях от ИСТИНЫ.

А там одни БАНАЛЬНОСТИ, известные КАЖДОМУ. Без всяких УЧЕНИЙ.

Людям проще ПОСТРАДАТЬ, а Потом кого-нибудь, или что-нибудь в этом Обвинить. Это тоже ИГРА такая. Не надоело?

...Ибо заплатили они за отступничество великими страданиями.
И увидел БОГ, что ведёт это их к гибели и сказал: "Пришло время собирать камни"
... И стали вспоминать многие о корнях своих и о Славе предков. И увидели они свет Божественного ЕДИНСТВА...

А кто-то не увидел… А кто-то увидел, и решил, что: «ну я ещё пару уровней, а там и Домой». Интересно ведь, правда?

РА
<*
сообщений: 2

отправлено 13-12-2004 00:18

И решили люди, что проще ДАТЬ МНЕ ПОСТ. И написал Я ЕГО. Да СВЕТИТСЯ ИМЯ МОЁ.

Людмила
<*)))))))><
сообщений: 1028

отправлено 13-12-2004 03:45

ОЛЕСЬ БЕРДНИК
==================
ПАДІННЯ ЛЮЦИФЕРА
(Роздуми письменника-фантаста про космоісторію Сонячної системи)

Перед людиною завжди стояла проблема історичної п а м ' я т і. Хто нехтує нею, той, як слушно й грізно попереджує Чингіз Айтматов у романі “І довше віку триває день”, стає манкуртом, безпам'ятним біороботом, здатним лише виконувати чужі імперативи. Та не менше, а може, й більше, потрібна людям космоісторична па м ' я т ь. Хто ми? Звідки? Куди? Що таке Земля, Сонце, Галактика, живі істоти на планеті? Хто такі Люди Мислячі, здатні стати геологічною і космічною силою, як твердив В. Вернадський? І куди має прикластися та с и л а?

Авторові цих рядків можуть заперечити, що прадіди не залишили нам космоісторичних спогадів та манускриптів, а тому й пам'ятати нічого: сучасна наука пише, мовляв, на білому аркуші людської свідомості, і власне космоісторія починається лише тепер, коли астрономія, астрофізика, космогонія та космологія озброєні найповнішою технологією дослідження світобудови.

Таке заперечення принаймні наївне. Пращури глибоко й болісно замислювалися над походженням і долею Всесвіту. І хоч їхні перекази, міфи, космогонічні конструкції видаються нам дитячими, примітивними, ненауковими, слід якнайсерйозніше прислухатися, придивитися до знаків духовної алгебри, викарбуваних на скрижалях віків. Вони недарма передавалися від покоління до покоління. Недарма нас хвилюють ці таємні символи, ніби якийсь ще не розв'язаний нами алгоритм грандіозної загадки. Хто уважно вивчав прадавні казки, перекази, міфи Еллади та Аріаварти-Індії, кодекси майя та містерії Єгипту, той відзначав трагічність і катастрофізм космоісторії. Всі релігійні, містичні, казкові джерела дружно твердять про космічну небезпеку і необхідність рятунку. Якого? Від кого? Якщо світобудова є творінням високого деміурга, то чому треба “рятуватись”? Та й чи можна врятуватися від того, хто тебе сотворив, ким би він не був — Космократором чи Природою?

Така одностайність насторожує і змушує прочитати древні ієрогліфи духу, застосовуючи до них ключ сучасного аналізу та синтезу. Не слід ігнорувати найфантастичнішу ідею попередників, якщо вона несе в собі бодай іскру серйозного досвіду й попередження. Космос демонструє безліч катастроф, і яка теорія ймовірності гарантує нам безпеку в ту чи іншу мить буття людства? Тому будьмо пильними і не пропустімо тривожного сигналу біди, запаленого прабатьками на обрії минулого.

Епоха наша дивовижна, архідинамічна. Нам лише здається, що все відбувається так, як було у віках. Насправді багатомірні зміни наростають у кожній бадилині, клітині, в наших тілах, душах, серцях, в сонцях, галактиках, атомах. Колись розчарованому життям Еклезіастові ввижалося, що “нема нічого нового під сонцем”, бо його розум і чуття були закуті у звуженій темниці убогої космогонії, у теологічному карцері інфернальної ойкумени. Та що казати про мислителів, припорошених пилом віків, коли навіть багато сучасників нинішньої космічної епохи забувають або й взагалі не думають про те, що ми пливемо на хисткому кораблику Планети вируючим потоком Зоряної Ріки, і в цій путі, в цих мандрах кожен поворот річища — диво, за кожною кручею несподіванки, де нас чигають і грози, і ніжні співи птахів, і блискавиці та катастрофи, і зустрічі з коханими чи ворогами, з метеликами й драконами, і розв'язання всіх вузлів та запитань, які ми ставимо перед власним духом, розумом і серцем.

Космоісторія Сонячної Сім'ї ще дуже й дуже таємна. Існує безліч припущень, гіпотез, але твердо встановленої точки зору на “родовід” нашої планетарної домівки нема.

Астробіологія, родоначальником якої був наш великий учений Олександр Чижевський, вивчає тісні зв'язки земної біосфери з динамікою Сонця й зоряного космосу. Жива тканина планети чутливо реагує на кожен, навіть найменший енергосплеск у далеких світах. Так звані періоди бурхливого або спокійного Сонця запускають або зупиняють маховик епідемій чи пандемій на Землі, впливають на здоров'я, врожаї, ціноутворення, психонастрої — тобто, практично на все. Нагромаджена інформація дає змогу зробити висновок, що життя й розум міріадами ниток пов'язані з Мегасвітом, з Безмірністю. Геліобіологія довела це неспростовно: ритми сонячної активності чітко фіксуються рослинним світом планети. Проте добутий експериментальний матеріал не лише розв'язував давні вузли, а й наплутував безліч інших. Наприклад, виникає запитання: чому максимум сонячної активності життєдайно впливає на флору і цілком негативно та руйнівно на людину? Якщо життя взагалі і мисляча істота зокрема виникли в результаті діяльності Сонця і основою генезису біосфери є промениста динаміка нашого світила, то чому окремі фази космічних ураганів пригнічують нас? Чи не втратило людство десь у минулому високу відповідність космічним процесам і тепер змушене ховатися в щілинах будівель, скафандрів, лікарень від вимогливого потоку материнського джерела?

І ще одне запитання: чому тепер на Землі відсутнє будь-яке життєтворення? Вчені, маючи напрочуд тонкі методи досліджень і аналізу, не відзначили ще жодного факту переходу “мертвого” в “живе”, неорганічних структур у якийсь, бодай найпримітивніший організм. У чому справа? Сонце втратило свою дітородну потенцію? Чи винне материнське лоно праматері Геї (Землі)?

Сторінки наукових та фантастичних книжок в усьому світі переповнені розмаїтими припущеннями про походження життя. Хто твердить, що вітальні спори занесені через безодні космічних просторів з інших світів, хто переконує, що біосферний пагінець прищеплено на планеті інтродукторами з високорозвинутих цивілізацій. Є й послідовники відомого англійського астрофізика Джінса, котрі переконані, що життя є “виродженням матерії”, її хворобою, котра вражає субстанцію в періоди певних несприятливих ситуацій.

Автор цих рядків прихильник тієї концепції, що твердить про стихійне, природне, закономірне зародження біосфери, як тільки для цього виникають сприятливі астроумови і є відповідний енергопотенціал, критична вітальна маса речовини. Ця критична маса не може бути меншою, ніж, скажімо, планета певної величини. Скоріше всього, Земля була мінімальним “інкубатором”, в якому “зоряний птах” міг “висидіти” своє пташеня, здатне оволодіти динамікою буття і породити Розум. На таких планетах, як Марс чи Меркурій, реакція життєтворення, може, й спалахувала, але згасала, не маючи достатньої маси “вітального палива”.

Добре пише про цей хвилюючий момент французький учений-еволюціоніст П. Тейяр де Шарден у книзі “Феномен людини” (М.: Наука, 1987): “Ледве народившись, життя вже кишить”. Саме — кишить! А це означає, що життя невіддільне від матерії, є її модусом, її закономірним виявом на певному щаблі розвитку. В. Вернадський вважав, що відоме нам земне життя — лише якась грань, відображення, іскра вселенського життя, котре має безмірну розмаїтість і чиї екзотичні форми можуть розвиватися й буяти навіть в атмосферах великих планет типу Юпітера, Сатурна, на поверхнях теплих інфразірок, у глибинах водяних планет, навіть у хромосфері чи фотосфері Сонця, зірок. Ясна річ, що говорити про контакт з такими проявами косможиття поки що не доводиться.

Проте повернімося до головного питання, що його ми зачепили: як почав працювати земний “інкубатор”, якщо він не функціонує тепер? Чому лоно планети перестало плодоносити? Припущення деяких учених, що життєтворення відбувається, але вже існуюче життя миттєво знищує “новонароджених”, щоб зберегти свою суверенність першожителів, неспроможне. Експерименти по розшуку таких процесів ставилися настільки чисто й коректно, що всякий сумнів відпадає: лоно Землі в цю епоху не народжує дітей.

Мабуть, про це знали і прадавні мудреці, що залишили нам грандіозний міф про оскоплення Урана підступним сином Кроном. Нагадаймо, про що мовиться у цьому символічному сказанні Еллади.

Праматір Гея та її коханець Уран (Зоряний Космос), палко люблячи одне одного, породжували безліч творінь та істот, поміж них — прекрасних, вільних титанів, що уособлювали собою стихійні сили природи: могутній Океан, променистий Геліос, мудра Метіда, юний Крон — символ часового потоку буття. Титанічні покоління були вічномолоді й невмирущі, коли приходила пора покинути життєве поле, вони радісно засинали, прилучаючись до вічноплідного лона Геї. Та наймолодший Крон повстав супроти батька Урана: використавши дарунок матері — золотий серп, він позбавив батька дітородного органа, а потім узурпував владу над світом. Разом з Реєю Крон породив Посейдона, Геру, Аїда та інших дітей, але, боячись, щоб вони не вчинили з ним те, що він сам заподіяв Урану, проковтнув їх. Лише наймолодшого Зевса пощастило Реї врятувати, підсунувши зажерливому володареві замість немовляти камінь, загорнутий у пелюшки. Дорісши до повноліття, Зевс повстав супроти Крона і змусив його повернути до буття проковтнутих братів та сестер.

Міф читається досить прозоро: ім'я Крон означає Час, у потоці якого гинуть, пожираються всі живі істоти. Символи втаємниченого сказання передбачають, що рано чи пізно нащадки безжального бога оволодіють мудрістю й силою (Зевс-Розум) і віддаватимуть йому лише форму (камінь), зробивши сутність свою невмирущою і пануючою над часом.

Але нас цікавить причина появи Крона-Часу на арені буття. Як сталося, що життєдайні зачаття Геї від Урана-Космосу припинилися? І що означає символ золотого серпа?

Факти сучасної науки дозволяють висунути цікаве, хоч і фантастичне, припущення: золотий серп — то Місяць, котрий з'явився біля Землі вже за пам'яті людей. Відомий історик О. Горбовський зібрав багато спогадів з праісторичних та легендарних джерел, в яких стверджується, що на небі прадавньої Геї не було Місяця. Скажімо, жителі легендарної Аркадії так і називалися — “домісячними жителями”. Про те саме твердять перекази та міфи Стародавньої Індії: в них відзначено, що наші прабатьки переселилися на Землю з Місяця. Відомо, що всі перші земні календарі (єгипетські, майя, халдейські, китайські) пов'язані з рухом нашого супутника, і всі вони мають приблизно однаковий вік — біля 12 тисяч років.

Луна праісторичних подій докотила до нас вістку про якісь грандіозні космічні катастрофи, що потрясли світобудову і нашу колиску Гею. Священні перекази різних народів і племен одностайно твердять про потопи, про битви титанів і богів, девів і асурів, про грандіозні поєдинки першонародженого архангела Люцифера з арміями архістратига Михайла, після яких Повстанець вкупі з легіонами ангелів, котрі його підтримали у ворохобництві супроти Творця, був скинутий у нижчі сфери, і довгі віки намагається ствердити свою владу й вищість над родом людським.

Спробуємо розшифрувати архаїчні символи, щоб збагнути, що ж саме потрясло наших пращурів у минулому. Який заповіт передали вони нам у міфі про зажерливого Крона? І як могло статися, що легендарний ПЕРШОНАРОДЖЕ-НИЙ ЛЮЦИФЕР — СВІТОНОСЕЦЬ-~ став моторошним КНЯЗЕМ ПІТЬМИ? І чому він називається в древніх традиціях “Володарем світу цього”, якщо він подоланий потугою Деміурга?

А хіба не про те саме розповідають давні єгипетські міфи про світозарного володаря Життя Озіріса, котрого підступний брат Сет розшматував і розсіяв по світах? Дружина Озіріса Ізіда, побиваючись над улюбленим, мандрує понад віками, збираючи рештки володаря Життя, щоб відродити прадавню епоху справедливості й радості. Головне її завдання — відновити дітородну потугу та функцію Озіріса. Знову та ж сама тема, що й в переказі про оскоплення Урана.

Ми припускаємо, що в передісторичні часи в зоряному дивоколі наші предки бачили два великі світила: ближче — Геліос, Світовид, Дайбог, Сур'я, і віддалене — Люцифер, Озіріс, Рах, Страх, Сім'яр, Рай. Є багато спогадів у міфічних джерелах народів світу про таємниче світило, що в якусь лиху годину пропало навіки. У переказах деяких індіанських племен говориться навіть про чотири сонця в небі. Якщо реконструювати минулу архітектоніку нашої системи, то вона матиме такий вигляд: відоме нам Сонце і сестринська зоря — Люцифер (Озіріс) разом із усіма планетами обертаються довкола спільного центра мас, причому те, віддалене світило має близько десяти сонячних мас. Слов'яни зберегли казки про царство Раха, Страха, Тарха, Рахви, Рахти, коли у небі можна було бачити не лише багряний диск Ярила-Світовида, а й райдужне коло Сім'яра: такої вражаючої краси було друге світило, така велична веселка пливла в просторі щоднини, що пращури по праву відзначили її “семисонячність”, “семиярність”.

У цьому ж ключі читається легенда прадавніх аріїв про демона Раху (знову той самий слов'янський Рах!), якому Вішну одрубав голову: тіло дракона розсипалося у безмірність, а безсмертна голова залишилася на небі, періодично загрожуючи Сонцю й Місяцю. Почалася вся ця історія з правічності, коли деви й асури спільно збивали (пахтали) амріту, обкрутивши змія Васуку довкола космічної гори Мандари. Смикаючи то за голову, то за хвоста вселенського гада, діти Брахми збурювали небесний океан і зрештою отримали чашу з напоєм безсмертя (амрітою). Хитрістю деви (боги) забрали всю амріту собі, а з асурів лише демон Раху ковтнув чарівного трунку. Розгніваний Вішну відсік йому голову, але напій встиг сягнути шиї: ось чому голова чудиська стала невмирущою. Пам'ятаючи підступність богів, дракон став їхнім вічним ворогом, раз у раз наближаючись до житла безсмертних і дихаючи полум'ям, він погрожує поглинути їх.

Без жодних натяжок легенду можна прочитати так: два світила, як ми про це вже згадали, обертаються довкола спільного центра мас, “пахтаючи амріту”, тобто творячи життя на своїх планетах. Припускаємо, що в Сонячній Сім'ї була ще одна гігантська планета, яку можна було б назвати Прагеєю. Вона була більша за Юпітер і випромінювала в інфраспектрі. Очевидно, локалізувалася ця напівпланета, напівзоря там, де нині пояс астероїдів. Довкола неї оберталися супутники — щільні планети Земля, Венера, Меркурій, Марс та ще, може, й Місяць. “Чотири сонця” в небі — це Геліос, Люцифер, Юпітер і Прагея. Справжній космічний феєрверк! Потім щось сталося: може, стихійна катастрофа (колапс Люцифера, після якого він стає “Князем Пітьми”, тобто Чорною Дірою, говорячи мовою сучасних астрофізиків), а може, космічна війна жителів Сонця (девів) з жителями Люцифера (асурами), від чого система демонів (Раху) втратила тіло (заселені планети), а безсмертна голова (сколапсоване світило) періодично зближається з Сонцем і потрясає планети, викликаючи на них катастрофи і навіть погрожуючи “кінцем світу”, “вогняною смертю” тощо.

Звичайно, можна робити різні припущення, трактувати всі ці міфи і так і сяк, проте внутрішня логіка абсолютно всіх світових переказів приводить нас до визнання жахливих космічних катастроф у минулому. Чимало сучасних дослідників, теоретиків наполягають на тому, що Сонячна система не зрівноважена, що її лихоманить, що вона нещодавно перенесла катаклізм. Хто з нас не знайомий з гіпотезою про загибель планети Фаетон? І мова йде не про фантастичні домисли, а цілком науковий аналіз астрофізичної ситуації Сонячної системи. Багато вчених відзначають також неприродність існування пари Земля — Місяць, висловлюючи думку, що наш супутник “приблудився” до планети в праісторичні часи, коли Сонячна Сім'я переживала рубіну.

Чому багато планет і супутників обертаються в напрямку, протилежному обертанню інших тіл? Чому вісь планети Уран похилена набік, і він оббігає Сонце під прямим кутом до площини екліптики? Чому Плутон із супутником Хароном мають таку видовжену орбіту — явно катастрофічного походження?

І ще ряд запитань, що торкаються нашої колиски — Землі.

Чому геологічні пласти планети розташовані таким чином, що про якусь “послідовність” годі й казати? Ще 1839 року швейцарський геолог Арнольд Ешер оголосив відкриття, що збентежило його самого. Він писав: “Ніхто цьому не повірить. Мене будуть називати дурнем”. Виявилося, що засніжені піки Швейцарії складені прадавніми кристалічними, сланцями палеозою, а під ними — у фундаменті гір — лежать набагато молодші осадочні породи мезозою. Геологи не знали, що й думати. Найдивнішим було те, що весь цей “гармидер” не нагадував якесь катастрофічне перемішування порід: пласти лежали один над одним майже горизонтально, тільки послідовність була “ненормальна” — молоді юрські сланці внизу, а старезні пермські пісковики — нагорі! Які грайливі титани перекладали шари з ніг на голову, акуратно перемішуючи їхню геохронологію на загадку ученим дев'ятнадцятого-двадцятого століть?

Або куди поділися сотні мільйонів років з геохронологічних пластів планети? Академік Б. Соколов пише (“Знание — сила”, № 2, 1981): “Відображення часу в геології — є матеріальні документи її історії: товщі гірських порід, що чергуються, рештки органічного життя, тектонічні структури і т. Д. Одначе... будь-яка точка і навіть великий сегмент стратосфери в межах сучасних материків виявляють невідшкодовні прогалини, що вимірюються нерідко сотнями мільйонів літ”. Звідси напрошується висновок: “Безперервність геологічного часу ми можемо лише конструювати”.

Ще запитання, на які бадьоро може відповісти школяр, але які змушують замислюватися серйозних еволюціоністів: що спільного між мохами, папоротями, хвощами, плаунами і голонасінними, хвойними рослинами? Як відбувся стрибок від перших до других? Або що за дивовижна мутація відбулася, щоб з голонасінних виникли покритонасінні — квіткові? Те ж саме з переходом від одного грандіозного біоциклу до іншого: первісні, кишкоповорожнинні, риби, земноводні, ящери, ссавці, людина. Хіба що лише перефразувати слова академіка Б. Соколова: “Послідовність біоеволюції ми можемо лише конструювати”.

Раціонально пояснити перехід від одного біоциклу до наступного наука не в силі. Коли розглядаєш факти палеонтології і сучасної зоології та ботаніки, планета уподібнюється славнозвісному Ноєвому ковчегу, де напхано “всякої тварі по парі”.

І ще одне: товща гумусу, навіть найпотужнішого, наявного на Землі, утворилася, як свідчать дослідження ґрунтознавців, впродовж 11-12 тисяч років.. Куди ж поділися гумуси минулих мільйонноліть? Хто їх знищив, “злизав” з поверхні планети?

Чому континенти такі нестійкі, чому вони дрижать і пливуть в пластичній субстанції мантії? Невже недостатньо було мільярдів літ, щоб їм зрівноважитись?

Коротше, всі ці та безліч інших запитань вимагають відповіді, котра б синтезувала загадки буття в несуперечливій гіпотезі, якою б суперфантастичною вона не уявлялась. Хоч здається, ніби ці загадки мають різну природу і не можуть бути зведені до спільної причини, постараємося показати, що це не так.

Повернімося знову до припущень, яких ми торкнулися, спробуймо відновити перебіг космічних подій, відповідно до нашої гіпотези. Отже, життєтворення відбувалося тоді, коли система була “нормальною парою”, тобто існувала астроситуація, при якій енергетичний потенціал двох світил був достатній для запуску “ланцюгової реакції” Життя. Ось промовиста ілюстрація до цього з давньоєгипетського гімну:

Сяючий на престолі вітця

подібно до Ра,

Коли встає той на видноколі,

Щоб осяяти все, що в пітьмі спочиває,

Він опромінив зеленопір'ястим сяйвом

Двоє Земель у потоці зорянім...

Озіріс (або Люцифер) був райдужним гігантом, що перевершував масою Геліос у десятки разів. Пара оберталася довкола спільного центра мас, а якщо глянути практично, то Сонячна система кружляла довкола Люцифера, тобто він був “Володарем, Князем світу цього” (і залишається ним понині, як твердить традиція). Крім чотирьох великих планет, відомих нам (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун), існувала ще одна — там, де тепер розсипано поле астероїдів, цих уламків пропащого світу. Ця планета (Прагея) мала чотири головні супутники — Венеру, Меркурій, Марс і нашу Землю. Прагея була інфразорею, і в інкубаторі, в теплиці, створеній сукупним впливом двох світил та материнської суперпланети, на всіх супутниках буяло розмаїте життя, панували субтропіки, вічне літо. Вітальна ситуація була ідеальна. ЖИТТЯ КИШІЛО. Прагея, поєднуючи свою субстанційну потенцію з батьківським впливом Урана (пара світил і Зоряний Космос), породжувала міріади нових, небувалих форм, природа стихійно експериментувала, а поява розумних істот — Титанів життєвого світу — знаменувала епоху космічного народження, виходу Життя в безмірність.

Припускаємо, що життя існувало не лише на планетах Геліоса, а й у сфері Люцифера-Озіріса. Можливо, титанічні цивілізації систем і двох світил мандрували у просторі, спілкувалися між собою, шукали розгадок буття і шляхів до вічної таємниці свого походження. Чи правомірне таке нестримне фантазування щодо гіпотетичних істот, котрі поки що належать лише нашій уяві? Гадаю — правомірне! Бо гордієві вузли космогонії треба рано чи пізно розв'язувати або хоча б розрубувати, як це зробив славетний Александр.

А про те, що мислячі істоти Уранічного світу не зуміли розв'язати буттєвих вузлів, хоч, напевне, хотіли й поспішали їх розрубати, свідчить страхітлива космічна катастрофа. Райдужне світило, сяючий Люцифер-Озіріс згас. Сколапсував, як кажуть сучасні фізики. Став Чорною Дірою, або, як твердять містичні джерела, перетворився в Князя Пітьми. Розшматований чорним Сетом, запевняють єгипетські манускрипти.

Перед колапсом Люцифер спалахнув надновою зіркою. В серці подвійної Сонячної системи утворилося апокаліптичне провалля, Геліос з планетами струсонуло жахливим космічним вихором: він теж спалахнув і скинув свою багряну оболонку, перетворившись у жовтого карлика (згадаймо, що мовилося у міфі про Фаетона: “Колісниця Геліоса наблизилася до Геї, ледве не спопеливши все живе на ній”, а насправді — скинута Сонцем оболонка “лизнула” вогненним язиком заселені світи). Прагея розпалася на частки, потрапивши в течію гравітаційного урагану. Уламки стали супутниками великих планет, решту проковтнуло Сонце, яке після катаклізму стало в свідомості людей Фебом-Аполлоном, тобто Губителем: напевне, радіаційний спектр змінився в негативному ключі і згубно впливав на життєві форми.

Супутники Прагеї залишилися сиротами і довго вешталися в надрах системи, аж поки не зрівноважилися на сучасних орбітах. Саме тоді наша нова ' Гея-Земля придбала собі супутника — Місяць. Тисячоліттями вона була оповита густими хмарами, потрясалася жахливими конвульсіями і вулканічними виверженнями. Мислячі істоти, відкинуті на сотні віків назад, деградували, потрапивши в екстремальні умови холоду, нестатків, втративши попередній гнозис і еволюційні можливості. Життєтворення Геї згасло, людям треба було пристосовуватися до цілком іншого світу. Від материнської епохи лишилися тільки перекази та міфи про легендарну зоряну вітчизну, де панує вічне літо і живуть вічноюні титани. 1=

Зауважимо, що така похаплива розповідь безсила відобразити бодай уявно ті катастрофічні події, що відбулися після “падіння Люцифера”, коли “Князь Пітьми” стягнув з космічного дивокола на Землю “третину зірок”. Деякі раціональні дослідники міфів вважають, що мова йде про рясні “зорепади”, метеорні зливи, котрі впродовж тисяч і тисяч літ випадали на Землю та інші планети, покриваючи їхню поверхню міріадами віспин. Автор цих рядків вірить, що під зірками прадавні мудреці мали на увазі мислячих істот, котрі з високого космічного стану впали до рівня мешканців убогої планети, позбавлених титанічної потужності й знання. Втративши свої космічні форпости, залишки титанічних істот постали перед дилемою: повністю щезнути з книги буття, оскільки самотнє Сонце та ущербні планети вже безсилі були давати їм колишню енергію, або розпочати еволюційний цикл у тілах приматів, краще пристосованих до життя на новій Землі. І вони обрали другий шлях, доки в їхніх руках були рештки космічної потужності.

Планета Земля на той час опинилася в найсприятливішому місці, була, орієнтована щодо Сонця так, що могла дати притулок різним живим істотам — від теплолюбних до холодолюбних. Планетотехніки титанів перенесли на Землю, яка була в основному океанічною, водною планетою, цілі материки з інших світів, накладаючи їх часто без всякої послідовності. Так порушилася геохронологія, про що ми згадували, так опинилися в різних місцях світу гігантські цвинтарі ящерів та інших велетнів докатастрофічного циклу. Розмаїття форм фауни та флори теж пояснюється цими причинами. Коротше, титани вирішили врятувати на земному “ковчезі” все, що можна — від метеликів до троянд, від котів до генофонду космічних жителів, котрий був прищеплений первісним племенам планети.

Крок надто ризикований — нав'язати ще не сформованим духовно приматам алгоритм космічного гнозису,— але у приречених жителів Уранічного світу вибору не було: течія хроносу-часу владно вступала в свої права, скарби розуму треба було зберегти від зажерливого бога смерті, а це можна було зробити лише передачею естафети грядущим поколінням.

Чи не є вражаючий образ Прометея символом титанів, котрі передали вогонь розуму, космічної естафети людям Землі, і тим самим прирекли самих себе на мільйоннорічне перебування в планетарному інферно? Зевс-закон нещадний: поєднавши себе з долею інших істот, ми вже змушені брати на себе й відповідальність за цю долю. Як каже Екзюпері: ми відповідаємо за тих, кого приручили.

Можна уявити, який трагізм, яка драматичність були в останніх діях наших зоряних пращурів! Сіяти — майже в безнадії — золоті зерна знання в тужаву плоть напівдиких аборигенів Землі, сподіваючись, що психогенетична парость згодом проб'є мури, що у внутрішньому двобої Звіра й Людини переможе Титан, що він згадає своє зоряне покликання і ще раз “дорівняється до себе”, реалізує в собі імператив Матері-Природи. Та хіба ми — нащадки титанів — не робимо того самого щороку, щоднини впродовж усієї кривавої історії людства, кидаючи насіння мрій та дерзновенних задумів у мерзлу, озиму землю реальності?

Але в чому ж заповіт прадавніх мудреців, котрі, як могли, передали нам титанічне знання у символічних образах? Що саме загрожує планеті і мислячим істотам? Про яку вогняну смерть попереджували пращури?

Слід не забувати, що Люцифер згас, але залишився “Князем світу цього”. Тобто Сонце з планетами обертається довкола Чорної Діри, періодично зближаючись з нею. Чи не є повний цикл обертання зоряної бані (25 920 років) результатом цього явища? Сучасні астрономи трактують таке обертання, як “прецесію”, похитування Землі довкола своєї осі, але є підстави говорити про інше, про те, що Сонячна Сім'я по велетенській спіралі кружляє довкола невидимого центра, і ця спіраль вужчає, в зв'язку з чим Сонце кожні 2160 років опиняється в іншому знаку зодіаку під час зимового чи літнього рівнодення. Чи не “всмоктує” Сонячну систему страхітлива гравітаційна яма? Чи не приречені ми борсатися в павутинні зоряного монстра, аж доки він не поглине нас у позачасову безодню?

Елліни залишили нам вражаючий міф про Тартар, у глибині якого навіки щезали перші уранічні творення, де замкнені титани та багаторукі велетні, багатоголові чудиська прадавніх епох. Де знаходиться Тартар? Що це таке?

Предки твердили, що з Тартару виходу нема, що він оточений трьома колами нездоланних мурів, що там панує “темрява темряви”, а відстань до нього така: якщо кинути молот із Землі, то він буде падати до Тартару дев'ять днів і ночей. Провівши елементарні розрахунки, отримаємо відстань біля ста шістдесяти мільярдів кілометрів, тобто в двадцять разів далі, ніж від Землі до Плутона.

І ось що цікаво: останніми роками американський астроном Девідсон висунув ідею про те, що на відстані біля тисячі астрономічних одиниць (а. о. — 150 000 000 км — відстань від Землі до Сонця) має бути карликова зірка, котру він запропонував назвати Люцифером. (“Наука и релігія”, № 7, 1979). Дивовижний збіг! Ідею подвійності Сонячної системи розробляють також радянські вчені А. Сучков і Р. Селімзабаров (“Природа”, № 7, 1977), академік М. Марков доводить про наявність поблизу Сонця Чорної Діри, а футуролог Г. Гуревич навіть певен, що наша система знаходиться в самій Чорній Дірі.

Пізніше космічні кораблі “Вояджери” передали сенсаційну інформацію: на зух великих планет — Урана й Нептуна — впливає якесь невидиме тіло. Масу ж орбіту його поки що розрахувати неможливо, треба ще зібрати додаткові дані й провести багатократні дослідження. Проте теоретики наввипередки конструюють нову архітектоніку Сонячної Сім'ї, майже одностайно вводячи ; неї “сестру” Сонця, називаючи її то Люцифером то Немезидою (богинею помсти). Вважають, що періодичне зближення Сонця й Немезиди (Люцифера) викликає горотворення, катастрофи і може навіть бути причиною повної руйнації цивілізації.

А в останні місяці 1987 року наукові та популярні часописи світу повідомляли про інформацію, отриману з кораблів “Піонер”, яка знову ж таки підтверджує міркування теоретиків. Представники НАСА інтерпретують дані космічних зондів однозначно: за межами відомих нам планет є якесь потужне тіло, що деформує орбіти супутників Сонця. Висловлюється думка, що невидиме тіло є нейтринною зіркою, дехто вважає, що “сестра” Сонця — Чорна Діра.

Така схема дозволяє зрозуміти механіку одинадцятилітніх циклів плямоутворення та бурхливої діяльності Сонця, що призводять до виверження потужних плазмових вихорів, магнітних бур, а відтак — гроз на Землі, пандемій, епідемій, посиленого росту дерев і гнітючого впливу на здоров'я людини. Ми знаємо, що 11 років — це період обертання Юпітера довкола Сонця, і, замикаючи кільце, найбільша наша планета “смикає” гравітаційний трос, яким пов'язані дві зорі, що й збурює динаміку нашого світила.

Можна, звичайно, зауважити, що нагромаджувати жахи — невдячна справа, краще жити в спокої і радіти елегійному зоряному дивоколу, де пливе ліричний місяченько. Проте досвід людства і тривога пращурів не дають нам часу для забуття й елегійності. У всякому разі, наука сягнула такого рівня, що може поставити перед собою завдання — визначити координати Чорної Діри, її потужність, характеристики. Таке дослідження підніме космічний гнозис на небувалий рівень. Ми збагнемо загадки часу й простору і, може, з'ясуємо, що сама сутність хроносу-часу, в потоці якого ми народжуємося й вмираємо, є результатом занурення нашого космічного регіону в глибини Тартару, у зоряну пастку.

Справді, загадка всеохопного обертання тіл — від мікро до макро, загальної “спіновості”, спіралевидної будови світів — досі наукою не розгадана, навіть не ставиться питання про це. А відповідь може лежати на поверхні буття; як казав Тютчев — загадка природи в тому, що в ній відсутня будь-яка загадка. І спін корпускул та фотонів, і обертання планет чи сонць, і спіральність галактик та ДНК, квітки соняшника і торнадо — все може виявитися багатомірним наслідком д е ф о р м а ц і ї нашого континууму під впливом потужного насоса Чорної Діри. Та й не тільки одної нашої, так би мовити, “сімейної”, а, можливо, цілої ієрархії гравітаційних провалів, адже наукові часописи світу вже не раз повідомляли про наявність Чорної Діри і в центрі нашої Галактики, і в центрах інших зоряних островів.

Таке припущення — не химерна гра розуму. Космос демонструє нам безліч прикладів зоряних катастроф. Сонячна система не виняток, як я вже згадував, і не застрахована від будь-яких катаклізмів. Можливо, бурхливий розвиток науки та раптовий вихід людини в Космос інтенсифікується самою Біосферою, психогенами титанів, закладеними в нас, для радикальних заходів по врятуванню Сонячної Сім'ї та життя в ній? Що ж може людство робити в цьому напрямку?

Перш за все — точно визначити свою астроситуацію. Розшукати невидимим супутник Сонця, котрий так зухвало впливає на стабільність регіону. Визначиш наявність загрози або відсутність її.

Теологи та церковні ортодокси завиють обурено: як можна переносити на терен наукових чи то фантастичних міркувань таємні символи “священних” переказів? Та предки навряд чи формували б для своїх нащадків ці грандіозні образи, якби в них не було необхідності. Тому хай вірить, хто хоче в містичних чортів та ворохобного архангела Люцифера, а для людини мислячої більш достойним є взяти на себе місію Деміурга і повернути еволюції статус гармонії, краси і вічнотворчої перспективи.

Зусилля нашої країни по встановленню миру на Землі, збратанню народів є вельми символічними у грізний час катастрофічної небезпеки термоядерної глобальної війни. Що може, що здатна чинити планета, розірвана ураганами ненависті та взаємовиключних тенденцій? Нічого, крім екологічного та духовного самовинищення. А обравши шлях єдності й миру людство здатне буде об'єднати наукові, технічні та духовні потенції в спільний потік і реалізувати своє космічне покликання — прорости з часово-просторового колапсу, з тисячолітнього інферно-пекла у Всеосяжність.

Відкиньмо звинувачення в еклектиці, ненауковості, в змішуванні легенд з реальністю, в наївності та безлічі інших інтелектуальних гріхів. Відкиньмо страхи перед нападами ортодоксів та консерваторів. Завдання, що постали перед світовою наукою і — ширше — перед ноосферою людства, вимагають руйнування стереотипів ветхого “птолемеївського” мислення. Потрібні нові й нові, “коперникіанські” революції, котрі нещадно розметуть курники егоцентричних уявлень і дозволять оволодіти крилами космічного світобачення

Вийшовши за межі земної колиски, невже будемо жахатися “божевільних завдань”, обертаючи нові, чудоподібні можливості, одержані людством в добу НТР, лише для задоволення прагматичних, буденних потреб? Це було б страшною неспівмірністю! Людина Мисляча, котра має трансформуватися в Людину Мудру, Людину Космічну, не має права допускати марнотратства сил і потенцій.

Двадцять перше століття може стати трампліном для могутнього стрибка у титанічну епоху. Оживотворення Місяця, Марса, Венери, великих супутників, гігантських планет. Побудова “ефірних міст”, про які мріяв Ціолковський (вже йде підготовка до цього). Колосальні й тонкі експерименти по вивченню нашої зоряної ситуації. Відтворення правдивої космоісторії, що дозволить збагнути саму сутність покликання Людини.

Всі освічені люди знають, що біля дев'яноста семи відсотків наших розумових і творчих потенцій заколапсовані, перебувають у летаргійному стані. Чому? Чи не є це дивовижна кореляція з макрокосмічним станом системи? Адже здавна мудреці твердили, що Мікросвіт Людини і Макросвіт Безмірності — тотожні. І, пробудившись до дії, воскреслий титанічний розум мислячої істоти стане каталізатором воскресіння цілого космічного регіону, допоможе Ізіді-Природі відтворити Епоху Озіріса — Епоху Цілості й Космічної гармонії.

Чи є можливість такого космотворення? Чи володіє земна наука технологією і знанням, спроможним запалювати згаслі зорі, розколапсовувати Чорні Діри? Чи не є всі наші міркування космічною маніловщиною?

Всяка дорога вимагає першого кроку. А люди вже далеко не діти, що вперше ступають за межі колиски. Ноосфера Землі досить зріла, щоб обирати достойні завдання. Хоч гіпотетичний проект “Воскресіння Озіріса” й видається на перший погляд надутопічним, але тверезий розум робить прогноз: інтенсифікація знання й технології об'єднаного людства, еволюційний резонанс усіх духовних та генетичних глибин дозволять у кінці двадцять першого або на початку двадцять другого століття “запалити Райдужну Зорю” — відновити життєтворчу здатність Матері-Землі й Батька-Всесвіту. І хто скаже — наскільки інтенсивнішою стане земна еволюція, яка лавина сприятливих змін підхопить людство на динамічний вал трансмутації, щоб вивести його у Всебуття?! Бо таким, які ми е тепер,— треба визнати відверто й самокритично,— шлях у безмірність закрито. Ми виходимо у простір у “консервних коробках” ракет та скафандрів, і висновки з цього однозначні: Великий Космос, Глибинний Космос, для людини сучасного типу недосяжний, як недосяжний політ для лялечки, доки вона не трансформується у крилатого метелика.

Ось чому людина дерзає оволодіти течією самоеволюції, розкрити власні геноглибини, де дрімають титанічні сили, осягнути можливості самореалізації, саморозкриття. Майбутнє чекає, наші спадкоємці ждуть, що ми підготуємо для них, які стартові майданчики побудуємо, які завдання сформулюємо, який заповіт передамо. Чи зуміємо утриматися на висоті наших міфічних предків, що закликають побудувати мости понад руїни й смерті, здолати всепожираючого Крона, повернути до життя минулі покоління, як про це мріяв геніальний російський мислитель Н. Федоров — наставник Ціолковського?! Якщо тепер злякаємося грандіозності проблеми, то втратимо динаміку актуальної миті. Космотворчі ідеї приходять своєчасно, і горе тим, хто залишається глухим до їхнього веління!

Як наші діти, онуки й правнуки здійснять титанічний заповіт — ми можемо лише гадати: може, переселяться у “спокійний” регіон Мегасвіту, створивши армаду суперкосмічних кораблів, може, накладуть “пластир” на Чорну Діру, запустивши у пащу її гравітаційного провалля якусь зірку, спроможну перекрити грандіозну рану у тканині континууму, і, таким чином, повернуть Люциферові його статус Найпрекраснішого Світила в нашому небі. Але ми певні одного: об'єднаний розум людства подолає прадавню розтерзаність, здолає апокаліптичні видіння “кінців світу”, запрограмованих у минулі віки приниження й неуцтва, і сотворить Нову Землю й Нове Небо, де слова “смерть”, “страшний суд”, “війна” і “зло” будуть навіки викреслені із словників народів Матері-Геї...

Журнал “Всесвіт”, № 12/1987
___________________________________________-

Владмир. Как Вы на этот счет?